Методична робота

             В логічній послідовності йде системна робота з професійної освіти педагогів: консультації, семінари, колективні перегляди, педагогічні ради, педгодини, конкурси, сприяють розвитку творчості, ініціативи та спрямовані на підвищення якості освітнього процесу.    

Якісний аналіз оцінювання методичних заходів,  який проводиться у ЗДО, показав, що всі вони носять науково-методичний і пізнавальний характер, сприяють підвищенню професійної компетентності педагогів, покращенню якості оволодіння  ними  різноманітними методами роботи.

Вивчення стану навчально-виховної діяльності, результативності роботи педагогічного колективу здійснюється за допомогою різних видів контролю:

·                   Спостереження за діяльністю педагогів;

·                   Анкетування педагогів та батьків;

·                   Аналізу  занять;

·                   Аналізу контрольних зрізів;

·                   Аналізу стану здоров'я дітей.

Під час проведення методичних заходів були з’ясовані основні проблеми:

•      низький рівень особистої участі педагогів у проведенні певних заходів;
•      недостатня професійна компетентність педагогів.

              Діагностування професійної компетентності педагогів КЗДО № 336

             Організація методичної роботи з педагогічними кадрами має діагностично-прогностичний характер для безперервного відстеження результатів різних форм методичної роботи, адміністрацією постійно проводиться педагогічний моніторинг, основним з його завдань виявити, чи існує позитивна динаміка розвитку професіоналізму педагога, чи існують передумови для удосконалення роботи педагогічного колективу. Результати діагностики були зафіксовані    за допомогою рейтингових оцінок.   

                 Діагностування професійної майстерності педагогів КЗДО № 336

             Методична робота в  закладі дошкільної освіти базується на принципі системності колективної та індивідуальної праці педагогів над підвищенням своєї науково-теоретичної підготовки, професійної майстерності.

             За результатами виявлено, що в ЗДО переважає творче середовище, тобто педагогічні працівники «творять», не очікуючи на вказівки, а робота супроводжується емоційним підйомом, позитивним оптимістичним настроєм.

                                                           «Мовленнєвий компонент дошкільної освіти»

          Державною мовою України є українська мова. В Конституції України (ст.10) записано, що «держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на території України». Не можна побудувати українську державу без державності української мови. Найголовнішою ознакою держави та нації є її рідна мова. Рівень розвитку мови відображає рівень духовного розвитку нації, її культури.

              К.Д. Ушинський назвав рідну мову «цвітом духовного життя нації», порівняв її з квіткою, яка «ніколи не в’яне і вічно розвивається». У мові, за словами К.Д.Ушинського, одухотворяється увесь народ і вся його батьківщина: в ній «перетворюється силою народного духу на думку, на картину й звук небо вітчизни, її фізичні явища, її клімат, її поля, гори й долини, її ліси й річки, її бурі й грози – увесь той глибокий, сповнений думки й почуття голос рідної природи, який промовляє так гучно в любові людини до її, іноді сурової, батьківщини, який висловлюється так яскраво у рідній пісні, в рідних мелодіях, в устах народних поетів».

            Опанування рідної мови, рідного слова починається з раннього дитинства в сім’ї, серед близьких і рідних дитині людей, а вдосконалення її триває у закладах дошкільної освіти, школі і впродовж усього життя. Отже, рідна мова є загальною основою навчання і виховання дітей. Оволодіння рідною мовою, як засобом пізнання і способом специфічного людського спілкування. Є найбільш вагомим досягненням дошкільного дитинства. Адже психофізіологами доведено, що саме дошкільний вік є найбільш сприятливим для оволодіння рідною мовою. До 5 років дитина засвоює звукову систему рідної мови й усвідомлює звуковий склад речення, до 4,5 років засвоює відмінкові закінчення та основні граматичні форми, з 5 років оволодіває монологічними мовленням. Якщо дитина з якихось причин буде ізольована від повноцінного мовленнєвого спілкування в дошкільні роки, це негативно позначиться на її подальшому і розумовому, і мовленнєвому розвитку. Кінцевою метою опанування рідної мови в дошкільному віці є засвоєння її літературних норм і культури мовлення, культури спілкування рідною мовою.

Культура мовлення – це вміння правильно говорити (й писати), добирати мовно-виражальні засоби відповідно до мети та ситуації спілкування, це система вимого стосовно вживання мови в мовленнєвій діяльності.

            Правильність мовлення – відповідність усталеним у літературній мові законам, правилам і  та нормам.

             Нормативність – дотримання правил усного й писемного мовлення.

            Адекватність мовлення – це точність вираження думок, почуттів, ясність, зрозумілість мовлення.

            Логічність мовлення – це поєднання мислення, мови і мовлення, це ступінь поєднання слів у реченні за законами розумової діяльності.

             Різноманітність (багатство) мовлення – це вираження однієї і тієї думки, одного й того самого граматичного значення різними способами і засобами.

            Естетичність мовлення – це естетична привабливість мовлення, вдале використання естетичних потенцій мови (тон, темп, звучність), наявність образних висловів, приказок, цитат, поєднання вербальних і невербальних засобів спілкування.

            Чистота мовлення – це відсутність у ньому не літературних елементів.

            Доречність мовлення поєднує в собі точність, логічність, виразність, чистоту, відповідає ситуації спілкування, організовує мовлення відповідно до мети висловлювання. 

Принципи розвитку мовлення і навчання дітей дошкільного віку рідної мови:

Ø     комунікативна спрямованість навчання;

Ø     комплексний підхід до розвитку мовлення;

Ø     принцип сенсорно-лінгвістичного розвитку;

Ø     принцип взаємозв’язку мислення, мови і мовлення;

Ø     домінуюча роль діяльності в розвитку мовлення та навчання дітей рідної мови;

Ø     принцип забезпечення максимальної мовленнєвої активності;

Ø     емоційна насиченість заняття;

Ø     національна спрямованість розвитку мовлення і навчання дітей рідної мови;

Ø     принцип оцінки виразності мовлення;

Ø     принцип розвитку чуття мови;

Ø     прискорення темпів розвитку мовлення і збагачення мови.

Спеціальні принципи словникової роботи:

Ø       введення нових слів на основі чуттєвого досвіду (сенсорного виховання);

Ø       включення слова в активну пізнавальну діяльність;

Ø       вирішення всіх завдань словникової роботи в єдності;

Ø       тлумачення дітям змісту понять;

Ø       тематичний принцип словникової роботи.

Принципи формування граматичної правильності мовлення:

Ø       принцип однієї трудності (на занятті працюють лише над одним граматичним явищем);

Ø       автоматизація граматичних навичок;

Ø       презентація граматичних явищ з урахуванням віку та етапу навчання та ін.

Виховання звукової культури мовлення:

Ø       розвиток фонематичного слуху;

Ø       оцінка виразності мовлення;

Ø       урахування різниці між буквою і звуком;

Ø       заміна діалектної вимови літературною.

У галузі зв’язного мовлення:

Ø       навчання за зразком вихователя;

Ø       принцип самостійної побудови тексту.

Змістова характеристика навчання рідної мови

Мовна компетенція – це засвоєння і усвідомлення мовних норм, що історично склались у фонетиці, лексиці, граматиці, орфоепії, семантиці, стилістиці, та адекватне їхнє застосування в будь-якій людській діяльності у процесі використання певної мови.

Мовленнєва компетенція – це вміння адекватно й доречно практично користуватися мовою в конкретних ситуаціях, використовувати для цього як мовні, так і позамовні та інтонаційні засоби виразності мовлення.

Лексична компетенція – наявність певного запасу слів у межах вікового періоду, здатність до адекватного використання .

Фонетична компетенція – правильна вимова всіх звуків рідної мови, звукосполучень відповідно до орфоепічних норм, наголосів, добре розвинений фонематичний слух та ін.

Граматична компетенція – неусвідомлене вживання граматичних форм рідної мови згідно із законами і нормами граматики.

Діамонологічна компетенція – розуміння зв’язного тексту, вміння відповідати на запитання і звертатись із запитаннями, підтримувати розпочати розмову, вести діалог, складати різні види розповідей.

Комунікативна компетенція – комплексне застосування мовних і немовних засобів з метою комунікації, спілкування в конкретних соціально-побутових ситуаціях, уміння орієнтуватися в ситуації спілкування, ініціативність спілкування.

     Провідною формою навчання дітей рідної мови та розвитку мовлення є заняття (ігри-заняття) різних типів: індивідуальні, на яких об’єднують 1-4 дітей одного рівня мовленнєвого розвитку; індивідуально-групові (4-8 дітей) та групові (до 15 дітей). Навчання дітей рідної мови, мовленнєвого спілкування та розвиток мовлення відбувається на комплексних і тематичних мовленнєвих заняттях.

           Комплексні заняття проводять один раз на тиждень – перші три тижні кожного місяця. Тематичне заняття проводяться на четвертому тижні кожного місяця відповідно до трьох розділів: «Словникова робота», «Виховання звукової культури мовлення» та «Формування граматичної правильності мовлення» в молодшій та середній групах, а в старшій – з розділу «Зв’язне мовлення».

Комплексне заняття:

 І тиждень - зв’язне мовлення, граматика, словник;

  ІІ тиждень - зв’язне мовлення, граматика, звукова культура мовлення;

 ІІІ тиждень - зв’язне мовлення, словник, звукова культура мовлення.

Вимоги до організації і проведення мовленнєвих занять

Ø     На кожному комплексному занятті одночасно (в комплексі) вирішуються три різних мовленнєвих завдання.

Ø     Заняття з розвитку мовлення мають лише мовленнєву спрямованість. Усі мовленнєві заняття проводяться на добре знайомому дітьми ілюстративному матеріалі.

Ø     Взаємозв’язок із заняттями з інших розділів програми.

Ø     Максимальна мовленнєва активність дітей.

Ø     Максимальне використання ігрових прийомів навчання.

Ø     Невимушеність і розкутість дітей на занятті.

            Для кожної вікової групи є базисні характеристики розвитку рідного мовлення дітей. Це життєво необхідні для кожного періоду розвитку мінімальні та достатні знання, уміння навички, риси характеру, властивості психіки і фізичного розвитку дитини. Базисні характеристики водночас є орієнтовними показниками розвитку дитини на кожному етапі дитинства.